Віза E-2 у США: вимоги, інвестиції та процедура отримання

Візу E-2 видають громадянам країн, у яких є договір із США, за умови інвестиції близько 100 000 доларів у чинний або новий бізнес, яким заявник керує особисто.

Коротко

• Віза E-2 доступна лише громадянам країн, у яких є договір із США — Росія, Китай, Індія та Бразилія до цього переліку не входять.
• Орієнтир по інвестиціях — близько 100 000 доларів; сума нижче 80 000 доларів різко знижує шанси на схвалення.
• На момент подання петиції мінімум 50–60 тисяч доларів мають бути витрачені або закріплені підписаними договорами.
• За зміни статусу всередині США за 15 років спостережень була лише одна відмова, а обробка займає всього 15 днів.
• EB-5 вимагає 800 000 доларів і розглядається 2–3 роки, але одразу дає грін-карту — на відміну від E-2.

Хто може подати на візу E-2: країни-партнери та друге громадянство

Право подати на E-2 визначається не грошима і не бізнес-планом, а громадянством: візу видають лише за двостороннім договором між США і конкретною країною. Більшість країн колишнього СРСР входять до цього переліку партнерів. Також до нього входять практично всі країни Західної Європи, Канада, Велика Британія, Японія та Австралія. А от Росія, Китай, Індія та Бразилія — серед великих країн, у яких такого договору зі США немає, тому їхні громадяни подати на E-2 напряму не можуть.

Вихід для тих, чия країна не в переліку, — друге громадянство: якщо воно є у країни-партнера, його можна використати для подання на E-2. Тут є нюанс, який з’явився нещодавно. У грудні 2022 року Держдепартамент оновив консульський посібник (Foreign Affairs Manual), що регулює програму E-2: зміна стосується тих, хто отримав громадянство країни-партнера через інвестиційну програму — наприклад, гренадську чи турецьку, де громадянство дають за купівлю нерухомості. Для таких заявників додалася додаткова умова щодо доміцилю — це окрема тема, розібрана нижче.

Доміциль: як довести 3 роки центру життєвих інтересів

Для тих, хто отримав громадянство країни-партнера за інвестиційною програмою, діє додаткова вимога: потрібно показати, що ця країна була центром життєвих інтересів (доміциль) протягом будь-яких трьох безперервних років, що передують поданню заяви на E-2 — не обов’язково саме після отримання громадянства.

Доміциль — не те саме, що фізичне проживання. Це місце, куди заявник повертається, куди зміщено центр його інтересів, навіть якщо більшу частину часу він фактично був відсутній. За аналогією: дитина, яка поїхала навчатися на 3–4 роки в іншу країну, не змінює доміциль — просто на час навчання в неї є тимчасова адреса.

Центр життєвих інтересів підтверджується набором непрямих доказів: наявність нерухомості й домашньої адреси (власність або орендоване житло), оплата комунальних рахунків — мобільного зв’язку, електрики, газу, — а також водійські права і банківські рахунки в цій країні.

Власникам турецького чи гренадського паспорта, отриманих нещодавно, складніше зібрати такий пакет — 3 роки могли ще не спливти. Відомий випадок, коли офіцер частково послався на неминулий строк як на підставу для відмови, хоча в заявника були й інші проблемні моменти, через що однозначно пов’язати відмову саме з цим не можна. Водночас інші заявники отримували візу, навіть не проживши 3 роки в країні громадянства і не дочекавшись спливу цього строку після його отримання — стратегію в таких випадках варто пропрацьовувати індивідуально з адвокатом.

Скільки потрібно інвестувати в бізнес за візою E-2

Орієнтир для візи E-2 — близько 100 000 доларів, вкладених у невеликий бізнес. Точної законодавчої планки немає: сума «може бути більшою, меншою», і 90 000 доларів уже вважається нормальним варіантом.

Далі починається зона ризику. Інвестиції у 80 000 доларів усе ще розглядаються, але схвалення залежить від сукупності факторів — розміру бізнесу, галузі, здатності компанії наймати співробітників і приносити дохід. Усе, що менше за 80 000 доларів, — ризикована сума, і шанси на схвалення падають.

Усе, що менше за 80 000 доларів, — ризикована сума, і шанси на схвалення падають.

Окрім суми, заявник має володіти контрольним пакетом бізнесу — 50% або більше, а для нового бізнесу (стартапу) — підготувати бізнес-план із фінансовими прогнозами на 5 років уперед.

E-2 принципово відрізняється від EB-5 не лише за візовим статусом, а й за грошима. EB-5 — це імміграційна віза, яка одразу дає грін-карту, але вимагає вкласти 800 000 доларів — у вісім разів більше за мінімальний поріг E-2. На практиці частина заявників обирає E-2 як швидший і дешевший спосіб переїхати до США, а вже після переїзду подає документи на EB-5 — зазвичай уже під інший проєкт, а не під той самий малий бізнес.

Як витратити й обґрунтувати інвестиції: контрольний пакет і бізнес-план

Заявник має володіти контрольним пакетом бізнесу — 50% або більше. Ця вимога діє незалежно від суми вкладень і громадянства: без контролю над компанією візу E-2 не видають.

Якщо бізнес новий — стартап, а не готове чинне підприємство, — імміграційна служба вимагає бізнес-план із фінансовими прогнозами на 5 років уперед. Підготовка такого плану — окрема робота: потрібно розписати не лише виторг і витрати, а й те, як компанія планує розвиватися і на що підуть вкладені гроші.

Ключова вимога на момент подання петиції — гроші мають бути вже витрачені або розписані за конкретними договорами. Ідеальний варіант — витратити всю суму (близько 100 000 доларів, як зазначено вище) до подання, тоді питань не виникає. Якщо цього не сталося, мінімум 50–60 тисяч доларів мають бути витрачені або зафіксовані зобов’язаннями за підписаними договорами ще до подання документів.

Ці зобов’язання підтверджуються реальними договорами: оренди приміщення, трудовими — із зазначенням зарплати співробітникам, лізингу обладнання або розстрочки на купівлю обладнання й товару. До петиції додаються квитанції та інші докази того, що компанія справді витратила ці 50–60 тисяч.

Решту суми компанія зобов’язана витратити протягом одного року після подання петиції — і це теж підтверджується чинними договорами. Сенс вимоги простий: імміграційна служба хоче переконатися, що гроші реально працюють на розвиток бізнесу, а не опиняться в кишені заявника після отримання візи, поки компанія стоїть без руху.

імміграційна служба хоче переконатися, що гроші реально працюють на розвиток бізнесу, а не опиняться в кишені заявника після отримання візи

Що підтверджує витрату інвестицій до подання петиції

• Договір оренди приміщенняобовʼязково
• Трудові договори зі співробітникамиіз зазначенням зарплати
• Договір лізингу обладнання
• Договір розстрочки на купівлю обладнання й товару
• Квитанції про фактичні витратиобовʼязково
• Бізнес-план із прогнозами на 5 роківобовʼязководля нового бізнесу (стартапу)

Походження інвестицій: власні, позикові й подаровані кошти

Окрім суми вкладень потрібно довести походження внесених грошей — але вимоги тут помітно м’якші, ніж в інших імміграційних процедурах. Як правило, офіцеру достатньо показати останній етап отримання коштів, а не всю історію їх заробітку «до першої гривні».

Типова схема виглядає так: заявник отримав дивіденди від бізнесу на батьківщині, перевів їх на особистий рахунок, а потім — в американську компанію. У цьому випадку підтвердженням слугують реєстраційні документи компанії, резолюції про виплату дивідендів і банківські виписки про переказ грошей до США. Показувати, звідки взялися гроші, вкладені під час створення самого бізнесу на батьківщині, зазвичай не вимагається.

Джерелом інвестицій може бути не лише власний дохід. Допускаються позикові кошти і гроші, отримані в подарунок — наприклад, від батьків. Різниця в тому, хто в цьому разі зобов’язаний доводити походження: якщо гроші дав знайомий, родич чи компанія в борг, походження коштів має підтвердити саме той, хто їх дав. Це саме правило діє і для подарунка. Виняток — банківський кредит: якщо гроші видані банком або аналогічною кредитною організацією, доводити походження цих коштів не потрібно зовсім.

Вимоги до бізнесу: офіс, дохід власника і співробітники

Запускати діяльність компанії до подання документів на візу не обов’язково — але якщо на момент подання вже є доходи й реальна активність, це плюс: про це можна розповісти офіцеру на інтерв’ю. На старті допускається подаватися взагалі без підтверджених доходів, але для продовження візи дохід уже потрібно показувати. Мінімум — 30 000 доларів на рік, але ця планка вважається граничною: рекомендований орієнтир — 40–50 000 доларів, щоб підтвердити наявність коштів на проживання у США. Офіцери зазвичай не прискіпуються, якщо заявник показує дохід саме в цьому діапазоні.

Дохід не обов’язково має складатися з дивідендів від американської компанії — власник може отримувати гроші двома способами: як дивіденди або як зарплату собі. Різниця в податках суттєва: зарплата оподатковується сильніше, тому дивіденди в структурі доходу зазвичай кращі.

Окрема вимога до самого статусу — заявник зобов’язаний особисто керувати й розвивати бізнес: пасивне інвестування, за якого управління делегується третій особі, для E-2 не підходить.

Офіс

Базова вимога — наявність офісу. Без нього можна обійтися, якщо довести, що бізнес нормально працює й без фізичної адреси, але такий шлях ризикований — особливо для заявників із країн підвищеного ризику, яким краще не давати приводів для відмови. Робочий компроміс — тимчасовий або віртуальний офіс, щоб у компанії була офіційна адреса. Для окремих видів діяльності, наприклад страхування чи торгівлі, офіс (або склад, парковка для вантажного транспорту) практично обов’язковий через специфіку бізнесу.

Співробітники

Працевлаштовувати персонал до подання заявки не потрібно, але бізнес-план має містити графік найму — коли і хто вийде на роботу. Для продовження візи бажано вже показати одного-двох співробітників: їхня відсутність піднімає питання, чим керує власник і чим займається компанія, якщо в ній працюють лише він і чоловік/дружина. За чинної адміністрації цьому фактору надають підвищеного значення.

Співробітник не обов’язково має бути штатним — програма E-2 допускає субпідрядників, на відміну від інших візових категорій, де вимагається саме штатна зайнятість. Формат залежить від виду діяльності, але загалом субконтракторів приймають.

Який бізнес обрати: франшиза, консалтинг, торгівля

Під E-2 підходить консалтингова компанія, IT-бізнес, торгівля, продажі, а також ремонт і продаж мобільних телефонів — серед клієнтів трапляється весь цей спектр видів діяльності. Конкретний вибір залежить від особистих інтересів заявника і його фінансових можливостей, а не від того, яка галузь вважається «правильнішою» для офіцера. Жоден вид бізнесу сам по собі не забезпечує схвалення і жоден не вважається менш прийнятним — набагато більше важить якість бізнес-плану й обсяг вкладень.

Окремий випадок — франшиза. Частина заявників вважає її надійним варіантом саме тому, що це готовий бізнес під ключ: інвестор платить за ноу-хау і відлагоджені системи, а не вибудовує все з нуля. В очах офіцера це справді виглядає виграшніше — вважається, що франшизі «не дадуть пропасти» і підтримуватимуть нового власника. Але франшиза — не гарантований шлях до схвалення, а один із варіантів серед інших: раз загальна статистика схвалень по E-2 і так достатньо хороша, сам вид бізнесу не такий важливий. Практична порада одна — обговорити обраний напрям з адвокатом ще до купівлі або відкриття бізнесу, щоб переконатися, що він підійде під оформлення візи.

Строки оформлення E-2 і різниця з EB-5

Зміна статусу на E-2 на території США займає 15 днів — це найшвидший шлях для тих, хто вже перебуває в країні на іншій візі. Проходження інтерв’ю в консульстві триває повільніше: пришвидшеного розгляду немає, зазвичай процес займає місяць-два, а в окремих консульствах довше. Наприклад, у Лондоні через черги клієнти зазвичай потрапляють на інтерв’ю протягом 2 місяців.

Схвалення по E-2 за зміни статусу всередині США тримається на високому рівні: за 15 років спостережень зафіксовано лише одну відмову. У консульствах результат залежить від громадянства заявника: у казахстанців відсоток схвалення тримається на рівні 90–95%, а в молдовських заявників відмов помітно більше — приблизно половина звернень, консульство вважається прискіпливішим до цієї країни.

за 15 років спостережень зафіксовано лише одну відмову

EB-5 влаштована принципово інакше: це не робоча, а одразу імміграційна віза, яка вимагає вкладення 800 000 доларів замість 100 000 по E-2, і розглядається вона від 2 до 3 років — для сільських проєктів швидше, близько року. Пасивна участь, характерна для EB-5 через регіональні центри, де інвестор входить у проєкт разом із 30–50 іншими і не керує бізнесом особисто, для E-2 практично недоступна: заявник зобов’язаний сам вести й розвивати компанію.

На практиці частина клієнтів починає з E-2, щоб швидше переїхати до США, а вже перебуваючи в країні, подає документи на EB-5 — зазвичай уже під інший бізнес, не той, що використовувався для E-2. Під час в’їзду по E-2 дають строк перебування 2 роки з можливістю продовжувати статус необмежену кількість разів, але віза лишається прив’язаною до конкретного бізнесу: працювати десь ще заявник не може. EB-5, на відміну від E-2, одразу дає грін-карту й через 5 років резидентства відкриває шлях до паспорта США.

E-2 проти EB-5

Критерій	E-2	EB-5
Сума інвестицій	~100 000 $	800 000 $
Тип візи	Робоча, непостійна	Імміграційна, одразу грін-карта
Строк розгляду	Зміна статусу — 15 днів; інтерв’ю — 1–2 місяці	2–3 роки, для сільських проєктів ~1 рік
Керування бізнесом	Обов’язкове особисте керування	Пасивна участь через регіональні центри
Шлях до громадянства	Не дає грін-карту напряму	Через 5 років резидентства — паспорт США

Родина на візі E-2: робота подружжя, навчання дітей і прив’язка до бізнесу

Візу E-2 видають усій родині, і чоловік або дружина основного заявника отримує право на роботу в США (c29). Сам заявник цієї свободи позбавлений: він прив’язаний до конкретного бізнесу, під який отримано візу, і не може влаштуватися на роботу в інше місце — тільки на себе, у свою компанію (c30, c32, c102, c103).

Вимоги до місця проживання при цьому м’якші, ніж можна очікувати: закон не зобов’язує жити в тому самому місті чи штаті, де розташований бізнес (c105, c106). Але якщо заявник вказує, що збирається жити в Техасі, а бізнес зареєстрований у Нью-Йорку чи Іллінойсі, в офіцера може виникнути питання — і на нього потрібно дати внятну відповідь, інакше ситуація перетворюється на проблему (c107).

Для дітей віза E-2 дає помітну економію на освіті. Дитина навчається за ставками резидента штату, а не як іноземний студент, — але тільки якщо родина проживає саме в цьому штаті (c24). Різниця в ціні відчутна: наприклад, навчання в державному університеті Каліфорнії для резидента коштує близько 50 000 доларів за 4 роки, тоді як для іноземця чи резидента іншого штату — втричі дорожче (c25, c26). У Флориді схожа картина: близько 25 000 доларів за 4 роки для резидентів проти понад 100 000 доларів для нерезидентів (c27, c28). Ці цифри прозвучали як орієнтовні і могли відтоді зрости.

Статус E-2 поширюється на дітей заявника лише до 21 року — після досягнення цього віку дитина більше не може лишатися в статусі разом із батьками (c108, c109). Щоб не втратити родину з імміграційного статусу, у такій ситуації зазвичай оформляють дитині окрему візу E-2 або студентську візу (c110, c111). Інший поширений варіант — паралельно з E-2 подавати заяву на EB-5, щоб дитина та інші члени родини встигли отримати грін-карту до її повноліття (c112, c113).

Часті питання

Що робити, якщо моя країна не входить до переліку партнерів E-2, а другого громадянства в мене немає

Без громадянства країни-партнера і без такого громадянства через інвестиційну програму подати на E-2 напряму не можна — візу видають лише за двостороннім договором. У цьому разі візова категорія E-2 просто недоступна, і варто розглядати інші шляхи до США — наприклад, EB-5 або робочі візи, не пов’язані з громадянством конкретної країни.

Чи можна переоформити бізнес на E-2 на іншу людину або продати частку партнеру

Ні, для візи обов’язковий контрольний пакет — 50% або більше — саме в заявника, тому продаж контролю партнеру формально позбавляє підстави для статусу. Якщо частка падає нижче контрольної, доведеться переглядати структуру власності або подавати документи заново з новим бізнесом.

Що буде з візою E-2, якщо бізнес закриється або стане збитковим

Віза жорстко прив’язана до конкретного бізнесу, тому його закриття ставить під питання подальше продовження статусу — заявник не може просто перейти на іншу роботу чи в іншу компанію. На практиці в такій ситуації потрібно або запускати новий бізнес і подавати заново, або переходити на іншу візову категорію.

Чи потрібно заявнику на E-2 складати іспит з англійської мови

Окремої вимоги до рівня англійської для E-2 немає — ця віза оцінює бізнес, інвестиції й здатність заявника керувати компанією, а не мовні навички. На інтерв’ю в консульстві, утім, доведеться пояснювати свій бізнес-план і відповідати на запитання офіцера, тому базове розуміння мови практично необхідне для самої процедури.

Чи можна змінити вид бізнесу після отримання візи E-2, не втрачаючи статус

Візу видають під конкретний бізнес, тому зміна виду діяльності означає, що потрібно заново підтверджувати відповідність вимогам — контрольний пакет, інвестиції, план розвитку — уже для нового проєкту. Формально це ближче до нового подання, ніж до простої зміни роду занять у межах тієї самої візи.

Що буде з родиною, якщо основний заявник по E-2 втратить статус

Оскільки віза чоловіка/дружини і дітей похідна від статусу основного заявника, втрата ним статусу — наприклад, через закриття бізнесу — автоматично ставить під загрозу і статус решти членів родини. У такій ситуації родині доводиться або відновлювати підставу для E-2, або переходити на іншу візову категорію.

Чи можна отримати візу E-2 без особистого співбесіди в консульстві

Ні, для отримання візи в консульстві інтерв’ю обов’язкове — це стандартна частина процедури для E-2, як і для більшості неімміграційних віз. Єдиний варіант обійтися без консульського інтерв’ю — зміна статусу на території США тими, хто вже перебуває в країні на іншій візі.