Як обрати країну для переїзду: мова, податки, паспорт та інші критерії

Вибір країни для переїзду будується на трьох ключових критеріях — мові й менталітеті, податковому режимі для нових резидентів і швидкості отримання нового паспорта, — до яких додаються вартість життя, клімат і доступ до освіти та капіталу.

Коротко

• Три головні критерії вибору країни — мова, податки та швидкість виходу на паспорт, решта факторів другорядні.
• Податкові канікули для нових резидентів тимчасові: у Британії 4 роки, в Іспанії 5 років, Португалія пільгу скасувала.
• Exit tax вимагає оцінки активів за справедливою вартістю на початку строку резидентства, а не в момент виходу.
• Строк натуралізації в 5 років (Франція, Німеччина, Велика Британія) зазвичай означає лише право подати заяву, а не сам паспорт.
• Висока вартість життя не завжди мінус: у Нью-Йорку й Лондоні високі ціни компенсуються високими доходами.

Три головні критерії вибору країни: мова, податки, паспорт

З приблизно 10 базових критеріїв вибору країни для переїзду три вважаються основними: мова, податки та паспорт. Інші критерії — освіта, клімат, доступ до капіталу — теж важливі, але саме ці три задають структуру вибору й визначають, чи підходить країна в принципі.

Мова стоїть на першому місці не лише сама по собі, а й як основа для всього іншого: нею доведеться вчитися дітям у школі, спілкуватися з людьми й вести повсякденне життя. Навіть питання освіти, яке здається окремим критерієм, на практиці впирається в мову — вчитися дитині все одно доведеться мовою країни, якщо грошей на приватну школу немає.

Податки посідають друге місце після мови. Це рішення, яке вигідніше зафіксувати на вході: нове податкове резидентство простіше спланувати заздалегідь, ніж розбиратися з наслідками постфактум.

Третій критерій — паспорт, точніше швидкість і умови виходу на нього: простота отримання першого дозволу на проживання, його продовження, прозорість процедури та строки виходу на ПМП. Це те питання, про яке раніше замислювалися рідко, але яке стало особливо значущим останніми роками.

Мова і менталітет: чому це критерій №1

Вільне володіння мовою не робить людину частиною нової культури — обмеження лежить не в мові, а в менталітеті. Навіть при вільній німецькій чи французькій дорослий, який не навчався в місцевому садочку та школі, не засвоює те, як влаштоване мислення місцевих жителів: цінності й логіку поведінки формує саме середовище дитинства, а не словниковий запас.

Вільне володіння мовою не робить людину частиною нової культури — обмеження лежить не в мові, а в менталітеті.

З дітьми працює інша схема. Дитина, яка проходить садочок, початкову й середню школу в новій країні, зростає на одній хвилі з однолітками й засвоює місцевий менталітет природним шляхом — через середовище, а не через уроки мови.

Англійської для цього недостатньо: якщо родина обирає дорогу приватну школу британського типу, дитина може взагалі не перетинатися з місцевим середовищем, навіть проживаючи, наприклад, у Франції, Іспанії чи Португалії. Для інтеграції в це середовище все одно доведеться опановувати місцеву мову.

Вибір мовного треку впливає і на вищу освіту. Німецький, іспанський чи французький трек відкриває доступ до державних європейських вишів, субсидованих державою, — за якістю вони не поступаються, а подекуди перевершують дорогі приватні університети Великої Британії та США. Сильні технічні й гуманітарні виші є не лише в англомовних країнах, а й у Німеччині, Франції та Іспанії.

Освіта: приватні школи, державні виші та економія бюджету

Приватна британська школа обходиться приблизно в 10 000–20 000 доларів на рік на дитину — це базовий трек, який можна наростити до 60 000 за більш просунуту програму. Проблему інтеграції грошима не закрити до кінця: навіть при оплаті приватної школи дитині все одно доведеться жити у Франції, Іспанії чи Португалії, а отже, опановувати місцеву мову й середовище.

Приватна вища освіта коштує ще дорожче за середню. Альтернатива — навчатися за німецьким, іспанським чи французьким мовним треком і отримати доступ до державної вищої освіти, яка субсидується державою й за якістю не поступається дорогим приватним університетам Великої Британії та США, а подекуди перевершує їх. При такому виборі сімейний бюджет економить, за деякими оцінками, сотні тисяч доларів — саме стільки може різнитися вартість навчання між субсидованим європейським треком і приватними університетами англомовних країн.

Сильні виші розподілені по країнах нерівномірно:

• Німеччина, Франція, Іспанія — зберегли серйозні державні університети;
• Євросоюз загалом — сильні технологічні, технічні й гуманітарні виші;
• Велика Британія — бізнес-освіта з акцентом на фінанси та креативні індустрії;
• США — лідерство у фінансах, бізнесі й технологічних спеціальностях, з MIT як безумовним світовим лідером в інженерному та технічному напрямі.

Інтеграція із сильним вишем може починатися задовго до вступу. У Бостоні старша й середня школа напряму пов’язані з університетами Массачусетсу, включно з MIT і суміжними з ним інститутами, — це дає технічне й інженерне мислення зі шкільної лави. Сам MIT організовує літні програми для учнів середньої та старшої школи, готуючи з них майбутніх абітурієнтів задовго до вступу.

Податкові режими для нових резидентів

З погляду податків країни поділяються на дві групи: ті, де податків немає взагалі, і ті, де діють тимчасові пільгові режими для нових резидентів. До першої групи належать Дубай, Панама, Коста-Рика, Еквадор, Парагвай і кілька невеликих офшорних юрисдикцій — наприклад, острів Невіс, де немає ні податків, ні обміну фінансовою інформацією з іншими країнами. Але на таких островах майже нема чим займатися, і надовго там рідко затримуються.

У США, Західній Європі та Великій Британії діє прогресивна шкала з високими ставками, і основне податкове навантаження лягає на середній клас — тих, чий дохід становить приблизно від 150 000 до кількох десятків мільйонів доларів на рік. Супербагаті користуються лазівками, які самі ж і прописують у законах, а наднебідним допомагає той, хто платить за всіх інших.

Щоб залучити заможних нових резидентів, низка країн пропонує тимчасове звільнення від податку на світові доходи та активи — тобто на те, що зароблено й зберігається за межами країни. Строк звільнення в усіх різний: Велика Британія колись давала 15 років, потім скоротила до 7–8, зараз цей період — 4 роки. Іспанія надає звільнення на 5 років, але не всім категоріям нових резидентів — право на режим частіше отримують наймані працівники, директори компаній і деякі підприємці, і вимагається, щоб заявник не був податковим резидентом Іспанії протягом 5 попередніх років. Португалія раніше вважалася однією з найвигідніших юрисдикцій за таким режимом, але пільгу скасувала. Кіпр продовжує щось пропонувати, у Великій Британії діє рулінг, а у Франції є окремий режим для співробітників компаній, яких переводять працювати в країну — він діє обмежений строк (до восьми років) і звільняє не всю зарплату, а лише надбавку, пов’язану з переїздом.

Особливість усіх цих пільг — вони швидко закінчуються: 4–5 років пролітають непомітно. До моменту завершення пільгового періоду потрібно заздалегідь перебудувати структуру володіння активами та грошові потоки — інакше країна почне оподатковувати те, що раніше було звільнене. Розбиратися в податкових правилах потрібно до переїзду, а не після нього.

Exit tax: про що потрібно думати заздалегідь

Майже всі країни стягують exit tax — податок при виході з податкового резидентства. Логіка проста: при в’їзді в країну людина декларує активи й бізнеси, а при виході з резидентства держава хоче отримати свою частку з накопиченого приросту вартості, перш ніж відпустити платника податків. Проблема загострюється, якщо нове податкове резидентство оформлюється за межами Євросоюзу — саме тоді починаються основні складнощі з розрахунками й документами.

Правила exit tax різняться за жорсткістю. Найскладнішою така система вважається у США. Не менш заплутаними й вимогливими до деталей називають правила Франції та Іспанії.

Готуватися до exit tax потрібно заздалегідь, а не в момент виходу з резидентства. Ключова дія — оцінити активи за правильною справедливою вартістю і зафіксувати цю оцінку на початку строку резидентства. Якщо відкласти це на потім, вихід із резидентства може обійтися значно дорожче: різницю у вартості активів на момент входу та виходу нерідко оподатковують, а без ранньої фіксації оцінки буває складно довести первісну вартість.

Готуватися до exit tax потрібно заздалегідь, а не в момент виходу з резидентства.

Швидкість отримання паспорта: скільки років потрібно прожити в країні

Для громадян Російської Федерації питання швидкості отримання нового паспорта зазвичай стоїть гостріше, ніж для інших заявників, — після 2022 року тема, яку раніше відкладали на потім, стала одним із головних критеріїв вибору країни.

Країни за строками натуралізації поділяються на три групи: одні вимагають 10 років безперервного проживання, інші — 8, треті — 5. Важливе застереження: 5 років зазвичай дають не сам паспорт, а лише підставу подати заяву на громадянство — далі заявку ще розглядають.

За цим критерієм виділяються:

• Франція, Велика Британія та Люксембург (із застереженням) — найвигідніші умови серед розглянутих країн.
• Німеччина — нещодавно ухвалила законодавство, за яким громадянство можна отримати за 5 років, а для окремих категорій фахівців — ймовірно за 3 роки; як саме працюватиме ця норма для «особливо розумних», поки не ясно.
• Португалія — раніше також давала громадянство за 5 років, але цю програму згорнули.
• Іспанія та Італія — вимагають 10 років проживання; при цьому ходять чутки, що обидві країни не хочуть випадати з боротьби за кваліфіковані кадри і можуть переглянути строки.

Окремо варто зазначити: до Іспанії й так їде багато мігрантів через невисоку вартість життя, що вже призвело до її зростання — це варто враховувати, обираючи країну саме заради швидкого паспорта, а не лише заради цін.

Вартість життя і рівень доходів: чому дешеві країни не завжди вигідні

Вартість життя — критерій із підступом: тут працює та сама логіка, що в інвестиціях, де висока дохідність означає високий ризик. Чим нижча вартість життя в країні, тим зазвичай нижчі й можливості заробітку, і якість життя. Зворотна залежність така ж стійка: чим дорожча оренда житла в конкретному місці, тим вищі там зазвичай зарплати й більше можливостей для бізнесу — інакше люди туди б просто не прагнули.

Чим нижча вартість життя в країні, тим зазвичай нижчі й можливості заробітку, і якість життя.

Іспанія — характерний приклад недорогої країни, яка приваблює мігрантів саме низькою вартістю життя. Але приплив приїжджих уже призвів до того, що життя в Іспанії подорожчало сильніше, ніж у деяких країнах, які спочатку вважалися дорожчими.

Є й парадоксальна ситуація, яка порушує прямий зв’язок між цінами та можливостями заробітку. Тбілісі, Єреван, Стамбул, Аліканте й Лісабон різко подорожчали, хоча реальних можливостей заробляти й будувати бізнес там немає. Причина — панічна міграція: люди їхали туди, де не вимагалася віза і де заздалегідь очікувалася низька ціна життя. Приплив був настільки різким, що в окремих випадках оренда на Лазуровому березі стала дешевшою, ніж у Барселоні чи Лісабоні — для регіону з початково високими цінами це нелогічний перекіс.

Франція в цей потік не потрапила: її заздалегідь вважали занадто дорогою країною, тому масової міграції туди не сталося, а ціни в ній просто вже не було куди піднімати. Ситуація з ажіотажними містами поступово нормалізується в міру того, як люди починають розселятися з перевантажених регіонів — але поки там висока щільність населення при мінімумі економічних можливостей.

Висока вартість життя не завжди погана — питання в тому, чи пропорційна вона доходам. Середня зарплата держслужбовця в Нью-Йорку — близько 120 000 доларів на рік, і для Європи це була б чудова сума, але в Нью-Йорку на неї людина, по суті, ледве зводить кінці з кінцями. При цьому заробляти там можна й більше — так само, як у Лондоні, де саме високі заробітки й штовхають ціни на житло вгору. Тому вартість життя варто оцінювати не саму по собі, а в парі з рівнем доходів, які ця країна чи місто реально дозволяють отримувати.

Клімат і доступ до венчурного капіталу: другорядні, але важливі фактори

Клімат — критерій особистий, але для людей, залежних від сонця, він може переважувати вартість життя й податковий режим. Із європейських локацій за цим параметром найчастіше виділяють чотири регіони: Лазуровий берег Франції та Барселону — як такі, що підходять майже ідеально, а також Баварію та Нідерланди — як спірні варіанти через брак сонячних днів. Вибір тут залежить від особистих уподобань: комусь важливе тепле море, комусь — холодний океан, а комусь клімат узагалі байдужий.

Для підприємців, які запускають стартап, ключовим другорядним критерієм стає доступність венчурного капіталу. Він зосереджений у кількох точках світу: у США це Сан-Франциско та Нью-Йорк, у Європі — Лондон, Париж, Берлін і Мадрид. На Лондон, за наведеною оцінкою, припадає близько 80% усіх венчурних грошей у Європі, тому саме туди стягуються інвестори й стартапи.

Фізична присутність на ринку капіталу не завжди обов’язкова: за оцінкою з матеріалу, до 90% роботи стартапу можна вести віддалено з будь-якої точки світу. Особиста присутність потрібна радше кофаундеру, який відповідає за залучення інвестицій чи розвиток бізнесу на конкретному ринку. Якщо орієнтуватися на розмір і доступність самого ринку, а не лише на капітал, на першому місці залишається Велика Британія — як великий консолідований англомовний ринок, на відміну від більш роздробленого внутрішнього ринку Євросоюзу.

Часті питання

Що робити, якщо я переїжджаю сам, без дітей, — чи важлива мова так само сильно?

Стаття пов’язує критичність мови передусім із засвоєнням менталітету та освітою дітей: дитина вбирає місцеву культуру через середовище садочка та школи. Для дорослого без дітей мова все одно потрібна для повсякденного життя й роботи, але тиск цього критерію нижчий — питання освіти та інтеграції через шкільне середовище для нього не актуальне.

Чи можна змінити податковий режим після переїзду, якщо він виявився невигідним

Пільгові режими для нових резидентів розраховані на фіксований строк (зазвичай 4–5 років), і до його завершення потрібно заздалегідь перебудувати структуру володіння активами та грошові потоки. Розбиратися в податкових правилах і перебудовувати схему рекомендується до переїзду, а не постфактум — інакше країна почне оподатковувати те, що раніше було звільнене.

Що буде, якщо не зафіксувати оцінку активів на початку податкового резидентства

Без ранньої фіксації справедливої вартості активів на момент входу в резидентство буде складно довести їхню первісну ціну при виході. У результаті exit tax може обійтися значно дорожче, оскільки різницю у вартості активів на момент входу та виходу нерідко оподатковують.

Чи поширюються строки натуралізації у 5–10 років на всіх заявників однаково

Ні, умови різняться за країнами й категоріями заявників. Наприклад, в Іспанії право на пільговий податковий режим для нових резидентів отримують передусім наймані працівники, директори компаній і деякі підприємці, а в Німеччині прискорений строк натуралізації в 3 роки стосується лише окремих категорій фахівців, і те, як саме працюватиме ця норма, поки не ясно.

Чи варто обирати країну лише через низьку вартість життя

Ні: низька вартість життя зазвичай означає і нижчі можливості заробітку — та сама логіка, що в інвестиціях із високим ризиком. Крім того, недорогі країни можуть різко подорожчати через приплив мігрантів, як сталося з Іспанією, Тбілісі, Єреваном, Стамбулом, Аліканте й Лісабоном, де ціни зросли без відповідного зростання можливостей для заробітку.

Чи обов’язково фізично перебувати в місті з венчурним капіталом, щоб запустити стартап

Ні, не обов’язково: до 90% роботи стартапу можна вести віддалено з будь-якої точки світу. Особиста присутність у такому центрі потрібна радше кофаундеру, який відповідає за залучення інвестицій чи розвиток бізнесу на конкретному ринку, а не всій команді.