Українці, які активно інтегруються в європейські країни і працюють, ризикують опинитися у складнішій ситуації, ніж ті, хто живе на допомогу за статусом тимчасового захисту. В Ірландії, де розробляється нове законодавство про міграцію, роки роботи й сплати податків можуть не зарахуватися при переході на новий статус, що значно відтермінує отримання громадянства.

Парадокс тимчасового захисту в Європі

Люди, які отримали тимчасовий статус захисту, часто опиняються у вигіднішій ситуації, ніж ті, хто намагався максимально інтегруватися в суспільство. Ті, хто не працює і живе на державну допомогу та в муніципальному житлі, не несуть жодних додаткових витрат і турбот. Тим часом працюючі українці за кілька років сплачують значні суми податків, беруть на себе тягар трудової діяльності, дбають про харчування, житло та інші витрати самостійно.

При цьому в системі інтеграції немає справедливого визнання цього внеску. Ті, хто міг спокійно отримувати допомогу й розважатися, фактично залишаються без обмежень, тоді як працюючі люди витрачають здоров’я і час на виробництві та фабриках, не отримуючи реальної переваги при натуралізації.

Нові вимоги в Ірландії: додаткові 8 років

В Ірландії обговорюється новий закон про міграцію, який може радикально змінити порядок отримання громадянства. Якщо закон буде ухвалено, час, проведений на тимчасовому захисті, не буде зараховано до необхідного терміну проживання для натуралізації.

Поточна вимога — 5 років проживання в країні. Передбачається, що вона може бути збільшена до 8 років. Якщо українець із середини вересня 2026 року перейде на новий міграційний статус, то до 8 років нової вимоги додадуться роки очікування, і виходить приблизно 34-й рік, коли людина зможе подати заяву на громадянство Ірландії.

Наслідки для українців

Такий прогноз розвитку подій означає, що українцям, які обрали шлях чесної роботи та інтеграції, доведеться ще близько 8 років працювати у підвішеному стані — без ясної перспективи отримання постійного статусу. За цей час ситуація може ще більше загостритися, якщо будуть ухвалені додаткові обмеження.

Виходить парадокс: ті, хто не інтегрувався і живе на допомогу, фактично вже у виграші. Вони не переймалися роботою, не боялися звільнення, не витрачали гроші на кредити й повсякденні витрати. Тим часом люди, які намагалися максимально пристосуватися до нового життя, платили податки і працювали, опиняються у гіршій ситуації з точки зору перспектив отримання громадянства.