Українці звикли відкрито висловлювати свою думку і не бояться обговорювати політику та державні рішення — навіть під час воєнного стану. У вільних країнах Європи, таких як Ірландія, така поведінка відповідає місцевим цінностям демократії та свободи слова.

Свобода слова як норма життя

В Ірландії та інших країнах Євросоюзу кожна людина має право висловлювати суб’єктивну думку щодо будь-якої ситуації. Вона може написати статтю, записати відео, виразити незгоду з діями уряду. У таких країнах враховують кожну точку зору і не кажуть, що говорити не можна.

Це відрізняє вільні країни від тих місць, де люди змушені жити мовчки, розповідаючи одне одному новини пошепки. Українці — це люди, які не бояться говорити й обговорювати політику відкрито.

Історія свободи висловлювань в Україні

Право говорити було в Україні за всіх президентів — за Кучми, Ющенка, Януковича, Порошенка, Зеленського. Навіть зараз, коли в країні воєнний стан, люди виходять і прямо говорять на адресу влади. Блогери обговорюють рішення президента, уряду, військових командирів. Ніхто не боїться висловлювати свою думку.

Законодавство встановлює межі: наслідки бувають у будь-якій країні, якщо людина переходить межу дозволеного — прямо погрожує фізично, називає конкретних людей прямим текстом і так далі. Але якщо людина просто висвітлює новини і каже, що уряд робить щось неправильно, вона має право це робити.

Чому деякі мігранти бояться своїх прав

Є люди, які живуть у європейських країнах 15–20 років і навіть не знають своїх прав. Вони пересуваються країною несміливо, бояться спілкуватися, уникають публічних місць. Приїжджаючи в Ірландію, деякі мігранти чують поради: не ходити в паби, не розповідати зайвого, уникати уваги. Вони справді бояться комунікувати і жити нормально.

Интерьер ирландского паба с локальной публикой, столами и стойкой бара

Український підхід до життя у вільній країні

Українці, звиклі до відкритого діалогу та відстоювання своїх позицій, не готові жити інакше. Вони продовжуватимуть говорити те, що вважають потрібним, обговорювати державну політику, висловлювати невдоволення та незгоду. Це не недолік, а здатність діяти як особистість, як людина, як народ — висловлювати свою суб’єктивну думку.