Віза E-2 для співробітника без інвестора: реальні схеми через IP і офшорне володіння

Отримати візу E-2 для співробітника без власної інвесторської E-2 можна, але лише якщо власник компанії-інвестора залишається за межами США.

Коротко

• Essential employee може отримати E-2 без власної візи інвестора, якщо його громадянство збігається з громадянством інвестора.
• Якщо власник бізнесу вже в США за студентською візою або H-1B, його співробітники не можуть подати на E-2, поки він сам не отримає E-2 інвестора.
• До подачі заявки потрібно реально витратити $50 000–60 000 з орієнтиру в $100 000, решту — закріпити договорами на рік наперед.
• Інтелектуальна власність і ліцензійні платежі за неї зараховуються як частина інвестиції в американську компанію.
• Ескроу-рахунок в E-2 законно застосовується лише при купівлі готового бізнесу — під невизначені витрати це ознака шахрайства.

Два шляхи отримати візу E-2: інвестор і співробітник

Віза E-2 видається двома способами: як віза інвестора або як віза співробітника. Стандартний і найпоширеніший сценарій — інвестор вкладає гроші в американську LLC і отримує статус E-2 investor. Другий шлях — віза для співробітника, так званого essential employee: людина не вкладає власний капітал, а оформляє статус через компанію, яку створив і профінансував інвестор.

Ключова умова для цього шляху — громадянство. Співробітник повинен мати те саме громадянство, що й інвестор, на якому будується весь статус E-2, оскільки сама віза прив’язана до договору між США і конкретною країною. Якщо інвестор і потенційний співробітник — громадяни однієї країни, яка бере участь у такому договорі, співробітник може претендувати на E-2 як essential employee, не оформляючи окрему інвесторську візу.

Коли можна отримати E-2 співробітника без власної візи інвестора

Ключова умова — чи пов’язаний власник компанії зі статусом E у США. Якщо власник компанії не підтримує статус E у США і залишається резидентом своєї країни, можна одразу подавати на E-2 для ключового співробітника, оминаючи отримання E-2 інвестора. Співробітник приїжджає і починає керувати бізнесом, поки власник перебуває за кордоном.

Якщо власник уже перебуває в США, статус, на якому він там перебуває, стає визначальним. Короткострокове перебування за ESTA перешкодою не вважається: це не привід відмовити в E-2 співробітнику. А от будь-який інший неіміграційний статус — студентська віза, H-1B або подібний — змінює порядок: власнику доведеться спершу самому отримати E-2 інвестора, і лише після цього його співробітники зможуть претендувати на E-2.

Короткострокове перебування за ESTA перешкодою не вважається: це не привід відмовити в E-2 співробітнику.

Логіка проста: туристичний статус (включно з ESTA) не створює конфлікту з майбутнім статусом інвестора, а будь-який інший неіміграційний статус — створює, тому вимагає спершу врегулювати візу самого власника. Зворотна ситуація — власник за кордоном — такого обмеження не має: заявку на співробітників можна подавати, не чекаючи власної E-2.

Кейс: як інтелектуальна власність зарахувалась в інвестицію

Два бізнес-партнери відкрили компанію у Великій Британії і вклали по 25 000 доларів кожен. На ці гроші британська компанія розробила платформу — продукт, який став її інтелектуальною власністю. Партнери хотіли потрапити в США за E-2, але не як інвестори, а як співробітники.

Рішення побудували на ліцензії й передачі активу. Британська компанія укладає з американською ліцензійну угоду на 2500 доларів на місяць — американська сторона платить за право використовувати платформу, і ці платежі зараховуються як частина інвестиційних витрат. Окремо саму інтелектуальну власність оцінили у 50 000 доларів і передали у власність американській компанії — ця передача сама по собі стала внеском у бізнес.

Юристи орієнтують клієнтів на суму близько $100 000 для інвестиції в американську компанію, хоча закон не встановлює фіксованого мінімуму — сума визначається співвідношенням до вартості конкретного бізнесу. З них 50 000 покриває переданий IP-актив, а решту 50 000 британська компанія переводить у США і витрачає на інші статті: юридичні послуги, підрядників, рекламу, участь у виставках і відрядження. Ці витрати також зараховуються в інвестицію і допомагають доібрати суму до початку подачі.

Право на E-2 для співробітника обидва партнери отримали на тій самій підставі: у них британське громадянство, і компанія-інвестор — теж британська. Національність заявника має збігатися з національністю компанії, яка робить інвестицію в США. Оскільки обидва партнери — ключові співзасновники платформи, схема спрацювала для кожного з них окремо: обидві візи оформляються від однієї й тієї самої UK-компанії як від спільного інвестора.

Скільки грошей потрібно інвестувати і коли їх витрачати

Базовий орієнтир, який юристи називають клієнтам, — інвестиція близько $100 000 в американську компанію. Це практичний орієнтир, а не фіксований законом мінімум: потрібна сума залежить від вартості конкретного бізнесу. До подачі заявки потрібно витратити приблизно $50 000–60 000: ця сума має бути реально витрачена на бізнес, а не просто лежати на рахунку компанії. Решту — близько $35 000–40 000 — можна не витрачати одразу, але потрібно закріпити договорами, які показують, на що підуть гроші протягом наступних 12 місяців після подачі.

Із $50 000–60 000, які потрібно витратити до подачі, не обов’язково шукати витрати з нуля. Якщо частина суми вже пішла на купівлю активу — наприклад, на викуп прав на інтелектуальну власність, — решту $10 000–15 000 добрати нескладно. У матеріалі наводяться як приклад такі статті витрат: участь у виставках і поїздки в США — на них легко набігає кілька тисяч доларів на квитки й проживання.

Решту інвестиції — $35 000–40 000 — розподіляють за договорами на майбутнє:

• трудові договори зі співробітниками;
• оренда офісу;
• договори з підрядниками в США або за кордоном на виконання робіт — наприклад, на доопрацювання продукту. Оплата за такими договорами може становити $2000–3000 на місяць на людину.

Ці договірні зобов’язання й підтверджують, що решта грошей буде витрачена на розвиток саме цього бізнесу протягом року після подачі, а не просто числиться на рахунку компанії.

На що розподілити інвестицію до і після подачі на E-2

• Викуп прав на інтелектуальну власністьякщо застосовно до бізнесу
• Участь у виставках і поїздки в СШАквитки й проживання
• Трудові договори зі співробітникамиобовʼязковона 12 місяців наперед після подачі
• Договір оренди офісуобовʼязковочастина суми на розвиток бізнесу
• Договори з підрядниками на доопрацювання продукту$2000–3000 на місяць на людину

E-2 проти L-1 для підприємця з бізнесом за кордоном

Історично підприємці з компанією за кордоном майже автоматично обирали візу L-1: раз є іноземний бізнес і плани відкрити підрозділ у США, значить потрібна саме вона. Така логіка закріпилася частково через велику кількість інформації про L-1 у мережі, частково тому, що на запит про візу для підприємця із зарубіжним бізнесом чат-боти теж частіше радять L-1.

На практиці для стартапу з кількома партнерами такий шлях ускладнюється: отримати одразу дві візи L-1 для однієї й тієї самої нової компанії в США — завдання важковиконуване. Якщо засновників двоє і обидва хочуть переїхати на основі одного й того самого стартапу, L-1 для обох одночасно отримати важко.

E-2 у цій ситуації влаштована інакше: для неї статус компанії як стартапу не критичний — відсутність операційної історії не стає перешкодою, на відміну від L-1, де така історія зазвичай важлива.

Є й фінансова різниця. Для E-2 юристи називають клієнтам орієнтир — вкласти близько $100 000, з яких $50 000–60 000 потрібно витратити ще до подачі заявки. У L-1 такої вимоги щодо обов’язкових витрат до подачі немає. Тому якщо бізнес поки не передбачає витрат у $50 000–60 000 на старті, L-1 може виявитися більш підходящим варіантом — вибір залежить від конкретної ситуації заявника.

E-2 проти L-1 для підприємця з бізнесом за кордоном

Критерій	E-2	L-1
Операційна історія компанії	Не критична	Зазвичай важлива
Кілька співзасновників-заявників одночасно	Можливо, якщо у всіх підходяще громадянство	Отримати одразу дві візи для однієї нової компанії важко
Обов’язкові витрати до подачі	$50 000–60 000 потрібно витратити до подачі	Такої вимоги немає
Базовий орієнтир по інвестиціях	Близько $100 000	Не встановлено в тексті

Вибір між візами залежить від конкретної ситуації заявника і готовності витрачати гроші на старті.

Шахрайська схема з ескроу-рахунком: типовий випадок і попередження

Показовий випадок: заявник на E-2 найняв представника, а за пару місяців той сам запропонував призупинити подачу — за його ж словами, вибудована структура «найімовірніше призведе до відмови» і ризик відмови підвищений. До цього моменту представник запевняв, що доб’ється схвалення за поточною схемою.

вибудована структура «найімовірніше призведе до відмови» і ризик відмови підвищений

До моменту цього зізнання гроші вже були витрачені. Представник порадив клієнту оплатити оренду приміщення на 12 місяців наперед — на це пішло близько 25 000 доларів. Окремо було оформлено трудовий договір зі співробітником лише на 10 годин на тиждень, тобто з мінімальними щомісячними витратами на зарплату. Додатково представник вимагав розмістити 40 000 доларів на ескроу-рахунку — нібито під майбутні ділові витрати, які при цьому ніде конкретно не визначені.

Саме невизначеність цілей робить таку схему тривожним сигналом. Гроші на ескроу-рахунку юриста без прив’язки до конкретної статті витрат — це просто депозит, яким може розпоряджатися сам представник, і незрозуміло, що станеться із сумою після схвалення візи.

Ескроу справді застосовується в практиці E-2, але в іншій ситуації — при купівлі готового бізнесу. Тоді продавець погоджується внести гроші на ескроу-рахунок до схвалення візи: якщо у візі відмовлено, покупець отримує суму назад, якщо віза схвалена — ескроу гарантує продавцю отримання оплати. Це зобов’язання, яке спрацьовує лише за настання конкретної умови — схвалення візи, і прямо прописано в угоді про ескроу: гроші переходять продавцю саме у разі схвалення, без інших варіантів. Схема з «резервом під невизначені витрати» цій логіці не відповідає і викликає сумніви навіть у тому, що представник, який її запропонував, справді є адвокатом.

Як перевірити, що представник — справді адвокат

Після історії з ескроу-рахунком варто перевіряти базову річ: чи дійсно людина, яка веде вашу подачу, є адвокатом. Деякі компанії публікують на сайті довгий список юристів, створюючи враження, що над справою працюють десятки фахівців.

Один нюанс у цьому списку часто лишається непрочитаним — статус «of counsel» поряд з іменем. Він означає, що адвокат не працює в цій юридичній фірмі штатно, а співпрацює з нею як сторонній підрядник, залучений за потреби. Формальної прив’язки до фірми у такого юриста фактично немає — статус радше маркетинговий, ніж робочий.

Формальної прив’язки до фірми у такого юриста фактично немає — статус радше маркетинговий, ніж робочий

Це не означає, що адвокат of counsel обов’язково слабший за інших. Але коли юрист не зайнятий у компанії повністю, у нього менше особистої зацікавленості в якості конкретної справи і менше контролю з боку фірми за ходом роботи — він, по суті, діє на стороні, підключаючись за окремими замовленнями.

Часті питання

Чи можна отримати грін-карту через візу E-2

Ні, E-2 — неіміграційна віза, вона не веде напряму до грін-карти і не передбачає імміграційних намірів. Статус потрібно періодично продовжувати, поки бізнес продовжує відповідати вимогам програми.

Що буде, якщо інвестовані гроші не витратити протягом 12 місяців після подачі

Решта інвестиції має бути витрачена на бізнес протягом 12 місяців після подачі заявки — це підтверджується договорами, які показують, на що підуть гроші. Якщо зобов’язання за цими договорами не виконуються, це ставить під сумнів реальність інвестиції перед імміграційною службою.

Чи поширюється вимога про витрати до подачі на візу E-2 для співробітника, а не тільки для інвестора

Вимога про витрати до подачі стосується інвестиції компанії загалом, а не конкретної особи — саме ця інвестиція обґрунтовує статус як інвестора, так і essential employee, які оформляються від однієї й тієї самої компанії-інвестора. Тому сума і структура витрат вважаються спільними для всієї схеми, а не окремо для кожного заявника.

Що станеться, якщо з’ясується, що представник не є адвокатом

Якщо людина, яка веде справу, не є адвокатом, а лише числиться в списку фірми, довіра до побудованої нею стратегії і до витрачання внесених грошей (наприклад, на ескроу-рахунку) виявляється необґрунтованою. Статус “of counsel” у юриста сам по собі не робить його роботу гіршою, але означає меншу формальну прив’язку до фірми і менше контролю за ходом справи.