Відмова потиснути руку при натуралізації в Німеччині: чому це може коштувати громадянства

Так, відмова подати руку співробітниці відомства на прийомі з натуралізації може стати підставою для відмови в громадянстві Німеччини — але формально причиною слугує не сам жест, а висновок про невизнання заявником рівноправності чоловіка і жінки.

Коротко

• Відмова потиснути руку співробітниці відомства стала формальною підставою для відмови в громадянстві — справа дійшла до адміністративного суду.
• Оцінка спирається на статтю 3 Конституції Німеччини та параграф закону про громадянство про визнання рівноправності чоловіка і жінки.
• Засідання тривало п’ять днів, допит заявника однією суддею зайняв майже три чверті години, потім його розпитували ще двоє суддів.
• Суд також питав про релігійну практику — не як окрему тему, а щоб зрозуміти зв’язок поглядів на жінку з релігією.
• Суд зрештою став на бік заявника: громадянство буде надано, далі йдуть стандартні адміністративні кроки.

Як непотиснута рука стала причиною відмови в громадянстві

Заявник виконав усі умови натуралізації, але отримав відмову: на прийомі у відомстві він не подав руку співробітниці, яка вела його справу. Ця відмова в рукостисканні і стала формальною підставою для відмови в громадянстві — справа дійшла до суду.

Ця відмова в рукостисканні і стала формальною підставою для відмови в громадянстві — справа дійшла до суду.

Справа не в самому жесті як такому. Рукостискання тут — індикатор, за яким намагаються зрозуміти, чи визнає чоловік жінку рівною собі. Перевіряється саме готовність кандидата на громадянство визнавати рівноправність чоловіка і жінки — те, що закріплено як конституційна цінність. Якщо заявник подає руку чоловікам, але демонстративно відмовляється зробити це щодо жінки-чиновниці, відомство трактує це як відмову визнавати таку рівноправність на практиці, а не на словах.

Правова основа: стаття 3 Конституції і параграф 11 закону про громадянство

Рівноправність чоловіків і жінок закріплена у статті 3 Основного закону Німеччини — саме на цю норму спирається оцінка поведінки заявника при натуралізації. Формально йдеться не про саме рукостискання, а про те, що за цим жестом можна судити, чи визнає претендент рівноправність між чоловіком і жінкою.

Конкретну юридичну опору дає закон про громадянство: він приписує оцінювати поведінку претендента на предмет того, чи приймає він рівноправність статей. Чи подає заявник руку кожному, чи робить виняток для жінок, — та сама поведінка, яку ця норма дозволяє враховувати. З цього питання вже склалася судова практика вищих судів, на яку орієнтувалися і заявник, і суд, що розглядав справу.

Чим нинішня вимога відрізняється від старого “пристосування до німецьких умов”

Старе законодавство, що діяло близько 20 років тому, вимагало, щоб іноземець або претендент на громадянство пристосувався до німецьких умов — Einleben in die deutschen Verhältnisse. У це поняття входило і рукостискання: відмова від нього формально зараховувалась як ознака непристосованості. Цей пункт закону відтоді скасовано — прямої вимоги потискати руки в чинних нормах більше немає.

Формулювання змінили, але суть оцінки лишилась близькою: зараз закон дивиться не на сам жест, а на те, що за ним стоїть — готовність заявника визнавати рівноправність чоловіка і жінки.

Як проходить судове засідання у справі про відмову в натуралізації

Засідання адміністративного суду у справі про відмову в натуралізації тривало п’ять днів і проходило у форматі відеозв’язку — для подібних справ це вже поширена практика. Головуюча суддя допитувала заявника майже три чверті години на самому початку розгляду.

Питання ставилися знову і знову, по колу: чи справді у заявника немає нічого проти жінок, чи дозволить він дружині працювати, зустрічатися з іншими чоловіками, самій розпоряджатися своїм життям. Після основного допиту до заявника звернулися ще двоє суддів — штатні засідателі, які поставили додаткові питання. По суті це був перехресний допит: попри напругу, заявник лишався спокійним і відповідав послідовно, виходячи з власних переконань — одне й те саме на різні формулювання одного питання.

По суті це був перехресний допит: попри напругу, заявник лишався спокійним і відповідав послідовно

Які питання ставить суд, щоб перевірити ставлення до рівноправності статей

Головуюча суддя будувала допит навколо однієї теми — реального ставлення заявника до рівноправності жінки в сім’ї. Серед питань:

• чи допускає заявник, щоб жінка (гіпотетична дружина) працювала, і чи немає у нього «нічого проти жінок»;
• хто визначає професію жінки, якщо вона все ж піде працювати;
• чи мала б донька ті самі права, що й син.

Питання повторювалися в різних формулюваннях протягом майже всього допиту — суддя поверталася до теми рівноправності знову і знову, перевіряючи, чи лишається відповідь заявника незмінною.

Після головуючої до заявника звернулися ще двоє суддів. Один з них питав про релігійну практику — чи молиться заявник, до якої мечеті ходить. Друга суддя ставила питання в тому самому напрямку, також торкаючись релігійного тла заявника.

Формально все це — перевірка того, чи не суперечить позиція заявника статті 3 Конституції про рівність прав чоловіка і жінки. Питання про релігію виникли не як окрема тема, а як спроба суду зрозуміти, чи не пов’язані погляди заявника на становище жінки з релігійними переконаннями.

Коли погляди заявника стають реальною перешкодою для громадянства

Якби було достовірно відомо, що кандидат вважає жінок менш цінними, ніж чоловіки, — це стало б проблемою для позитивного рішення про натуралізацію. Таку позицію висловили учасники обговорення справи, визнавши при цьому, що остаточно оцінити ситуацію неможливо.

Особливу тривогу викликають не самі переконання як такі, а їхні наслідки: якщо погляди ведуть до того, що жінку у стосунках пригнічують, це розцінюється як найгірший можливий наслідок. Не випадково за останні десять-одинадцять років чимало жінок втікали зі своїх країн саме від утисків — з боку держави або з боку чоловіків.

Але тут виникає ключова складність: як взагалі встановити, що людина справді дотримується подібних поглядів? Поведінка, незвична для німецького контексту, не завжди означає ворожість до конституційних цінностей. Людина у віці, яка переїхала, скажімо, з країни з іншими нормами спілкування між чоловіками і жінками, може розгубитися в ситуації, яка там вважається буденною, — це скоріше невпевненість, ніж неприйняття рівноправності.

Провести межу між незвичною ситуацією, справжньою ворожістю до конституції та звичайною розгубленістю — головна складність, з якою стикається суд при оцінці подібних справ.

Роль релігійних причин і відвертість на прийомі у відомстві

Окрім питань про рівноправність, один із суддів окремо запитав заявника, як він сповідує релігію: чи ходить на молитву і до якої мечеті. Питання про релігію не були самоціллю: суд цікавило, чи не пов’язана релігійна позиція заявника з відмовою визнавати рівні права жінки в сім’ї.

З розбору справи випливає й більш загальний висновок для людей з міграційним походженням, які проходять через прийом у відомстві, суд чи подібну процедуру, де рішення залежить від чиновника або судді. Якщо внутрішньо людина не відкидає рівноправність чоловіка і жінки та не поділяє поглядів, ворожих конституційному ладу, про це варто сказати прямо, а не ухилятися від відповіді. Відкритість на такому прийомі знижує недовіру співрозмовника — замовчування чи ухильна відповідь працюють проти заявника сильніше, ніж чесно озвучена позиція.

Чим закінчилася справа і що буде після рішення суду

Суд завершився на користь заявника — йому нададуть громадянство. Найближчими тижнями підуть стандартні адміністративні кроки, які зазвичай ідуть за таким судовим рішенням: оформлення і видача документів про натуралізацію.

Цей результат не скасовує того, що справа показала: незначна на перший погляд деталь поведінки — відмова потиснути руку співробітниці відомства — обернулася реальною відмовою в громадянстві. Рішення суду на користь заявника не скасовує того, що показав цей випадок: навіть у людини з доброю репутацією і без ознак ворожості до конституційного ладу подібна деталь поведінки здатна призвести до відмови, яку потім доводиться оскаржувати в суді.

навіть у людини з доброю репутацією і без ознак ворожості до конституційного ладу подібна деталь поведінки здатна призвести до відмови, яку потім доводиться оскаржувати в суді

Часті питання

Чи поширюється вимога визнавати рівноправність статей лише на мусульман або вихідців з Близького Сходу

Ні, норма статті 3 Конституції і параграфа 11 закону про громадянство універсальна і формально не прив’язана до релігії чи країни походження заявника. У розібраній справі питання про релігію виникли не тому, що іслам сам по собі викликає підозру, а тому що суд намагався зрозуміти, чи не пов’язані конкретні погляди заявника на становище жінки з його релігійними переконаннями.

Чи може людина, яка поводиться незвично для німецького контексту, отримати відмову в громадянстві без жодної провини

Саме по собі незвичне поводження не прирівнюється до ворожості конституційним цінностям — суд має відрізняти розгубленість людини, яка переїхала з іншого культурного середовища, від справжнього неприйняття рівноправності. Але на практиці ця межа важкорозрізнювана, і саме тому такі справи доходять до тривалих судових розглядів.

Чи можна оскаржити відмову в громадянстві, якщо винесла її окрема співробітниця відомства, а не суд

Так, саме так і сталося в розібраному випадку: відмову, видану відомством, заявник оскаржив в адміністративному суді, який розглядав справу п’ять днів і зрештою вирішив питання на користь заявника. Це показує, що рішення чиновника на прийомі не остаточне і може бути переглянуте судовою інстанцією.