Громадянські патрулі в Польщі проти українців: хто вони і що загрожує

Громадянські патрулі — це самоорганізовані групи, що виникли в Польщі у 2024 році й нараховують майже 2000 учасників, які без юридичних повноважень зупиняють і перевіряють іноземців, зокрема українців.

Коротко

• Патрулі виникли після бійки за участю іноземців у Великопольському воєводстві й діють без жодних законних повноважень.
• Організацію публічно підтримують депутати Конфедерації, включно з євродепутатом Джегожем Брауном.
• На закритому з’їзді понад 2000 учасників обговорювали громадянське затримання іноземців і отримання зброї.
• Жодного учасника патрулів не покарано, тоді як іноземців прикордонна служба може депортувати без суду.
• Тиск організації поширюється і на поляків: за непідтримку антиукраїнських гасел розгромили магазин.

Що таке громадянські патрулі та звідки вони з’явилися

Причиною появи патрулів стала бійка за участю іноземців у Великопольському воєводстві — після цього конфлікту організація почала збирати учасників, які ходили містами й шукали іноземців. Організація пояснює своє існування нестачею кадрів у поліції: за оцінками, польській поліції не вистачає десятків тисяч офіцерів, через що забезпечити порядок вдається не завжди. Замість звернення до поліції законним шляхом учасники руху обрали інший підхід — створення власної паралельної структури контролю на вулицях, не маючи для цього жодних повноважень.

Хто стоїть за організацією: політики і підозрілі зв’язки

Організацію громадянських патрулів пов’язують з Рафалом Подеймою — людиною, яка раніше асоціювалася з політиком Джегожем Брауном. У соціальних мережах Подейми раніше з’являлись дописи, що вихваляли Путіна, а також матеріали з акції під гаслом «Білі життя мають значення».

Публічну підтримку організації висловили депутати партії Конфедерація, зокрема Джегож Браун і Конрад Беркович. Браун є євродепутатом від Польщі.

Депутат Анджей Запаловський, виступаючи як радний міста Перемишля, написав, що вимагає від влади «навести лад з бандитами, що видають себе за біженців з України». Публічна підтримка з боку чинних депутатів і євродепутата означає, що діяльність патрулів має не лише вуличний, а й політичний вимір.

Що обговорювали на закритому з’їзді організації

Журналіст газети «Виборча» таємно вступив до організації, сплативши 10 злотих, і потрапив на її закритий з’їзд. Коли організатори з’ясували, що новий учасник насправді журналіст, його попросили покинути зустріч.

На з’їзді зібралося понад 2 000 людей, і значна частина розмов стосувалася українців та інших іноземців. Один з учасників розповів журналісту, що його знайомий таксист щотижня возить українців до лісу на таємні наради проти Польщі — жодних доказів цього твердження учасник не навів.

його знайомий таксист щотижня возить українців до лісу на таємні наради проти Польщі

Офіційна частина з’їзду включала обговорення створення так званих груп швидкого реагування: кілька людей у тактичних жилетах мали б виїжджати за повідомленнями й самостійно розбиратися з групами іноземців, не викликаючи поліцію. Один з учасників пішов далі й запропонував запровадити практику громадянського затримання. Пролунала й ідея отримати офіційний статус, подібний до цивільної оборони, — з додатковими повноваженнями, включно зі зброєю.

Окремо голова організації Войцех Довнар закликав учасників бути послідовнішими і приховувати свої погляди — тобто свідомо маскувати справжній характер організації перед сторонніми.

голова організації Войцех Довнар закликав учасників бути послідовнішими і приховувати свої погляди

Схожий випадок: самозвана “охорона польського кордону” на вокзалі у Варшаві

У червні 2026 року на залізничному вокзалі у Варшаві діяла ще одна подібна група самозваних патрулів. Вона чіплялася до іноземців і намагалася перевіряти в них документи. Учасники ходили групою в формі, схожій на уніформу, з нашивками польського прапора та орла, і оточували іноземців, вимагаючи документи — хоча у Варшаві немає прикордонного контролю і жодних повноважень перевіряти документи в ці люди не мали.

Організація називала себе “охорона польського кордону”. Її організатор пов’язаний зі спільнотою “Солдати Христа” та ультраправими медіа — ті самі кола, що фігурують і в історії з громадянськими патрулями.

Чи законні дії патрулів і чому нікого не покарали

Юрист Каміл Сіллер попередив, що групи чоловіків, які чіпляються до перехожих, можуть порушувати закон — передусім через видавання себе за державних службовців, незаконний збір персональних даних і порушення особистої недоторканості. За словами юриста, такі дії потенційно можуть кваліфікуватися як кримінальне правопорушення: видавання себе за представника силової структури і виконання її функцій без повноважень.

Після затримань у червні поліція обіцяла рішучу реакцію на видавання себе за держслужбовців. На практиці жодного реального рішення так і не ухвалили: нікого з учасників не покарали і не посадили, усі залишаються на свободі. Так само уникнув ув’язнення й Джегож Браун, якого неодноразово звинувачували у протиправних діях.

нікого з учасників не покарали і не посадили, усі залишаються на свободі

Поліція Варшави заявила, що проводить оперативні заходи проти організації, але серйозне кримінальне переслідування її членів не відбулося. Тему просто закрили, щойно спав суспільний резонанс.

Водночас щодо самих іноземців процедура працює інакше: прикордонна служба Польщі може депортувати їх без судового рішення, під примусом. Виходить асиметрія — люди, які реально порушують закон під патронатом певної політичної сили, лишаються безкарними, тоді як іноземця можуть вислати з країни навіть без достатніх доказів проти нього.

Чому це небезпечно для українців у Польщі

Громадянські патрулі — не маргінальне явище, а закономірний наслідок двох років антиукраїнської й антимігрантської риторики в польському публічному просторі. Небезпека поширюється не лише на українців та інших іноземців, а й на поляків, які виступають проти цієї ненависті: патрулі вже почали називати таких співвітчизників зрадниками й звинувачувати їх у симпатіях до «іноземців і злочинців» без жодних підстав. Кожен, хто відкрито не підтримує риторику організації, автоматично потрапляє в категорію «ворога».

Наскільки реальними можуть бути наслідки такого тиску, показує випадок із власницею магазину. Під час маршу в пам’ять про жертв Волинської трагедії вона не підтримала антиукраїнські гасла учасників ходи. Наступного дня група поляків прийшла до її магазину й розгромила його — саме за те, що її позиція розійшлася з радикальними поглядами натовпу.

Цей випадок ілюструє логіку, яка стоїть за зростанням організації: нормалізація ненависті до «чужих» починалася з антиукраїнської риторики, але поступово переноситься і на самих поляків, які відмовляються її підтримувати.